Posted on Июль 26th, 2010 by admin and filed under Він нікому нічого не говорив |
Тобі Макс не говорив, скільки бабок треба на квиток для Джейн? - Мені Макс нічого не говорив. Він нікому нічого не говорив. Він пропав. Три ночі не ночував. І з ПТУ дзвонили, питали, чому на роботу не вийшов. І ні записочки, ні дзвінка … - А то я шукаю тебе, шукаю. .. - Пробурчав Ніл, роблячи вигляд, що не помічає простягнутої руки. .. А в мене для тебе приємну звістку. Розпишись-ка … У графі “прізвище, ім’я, по батькові” стояв прочерк, а в графі “сума прописом” було від руки вписано - “п’ятдесят гривень 00 копійок”. - На підставі ретельного вивчення наданої інформації. Ніл вирячив очі. - Асурів дістав з шкіряної татуся, що лежить у нього під рукою, декілька листочків. - Звіти пишеш грамотні, грунтовні, без помарок, любо-дорого читати. Молодець, пильно виявляти антирадянські прояви серед іноземних студентів. .. але такі звіти кожен викладач кафедри здає завідуючої два рази в семестр … Ксерокопії його машинописних звітів відрізнялися від оригіналів лише двома дрібницями - кудись зникла шапка “Завідувачу кафедри російської мови доц. Сучкова К. Т., парторга кафедри ст. преп. шмурдяк X. У. “, а замість його прізвища стояла розмашистий розпис” Девід Боуї “. Я вирішив, що тобі сподобається … .. - Ніл обхопив голову руками. - У стукачі записали … Але є й інший. Поглянь. Та ж підпис, той же шрифт. Але ось текст … Доношу, що десятого нуль третього цього року громадянка США Джейн Маккензі Доу, кореспондент газети “Вашингтон Пост” … За діяльність, несумісну зі статусом іноземного журналіста, громадянка Доу позбавлена акредитації та видворено за межі СРСР. Агент Боуї представлений до матеріального заохочення … - Протокольним голосом говорив асурів. - То є непотрібні технічні подробиці, - поблажливо зауважив асурів. - Тепер мені все ясно! А Назаров?! - І ми йому нічого.
Posted on Июль 22nd, 2010 by admin and filed under Котрий без ноги |
Вона благала скинутися і переслати їй його п’ятдесят рублів на зворотну дорогу. На круг набігало ще дві тисячі. Серйозні гроші несподівано знадобилися і Назарову - у Джейн закінчувалася акредитація, восени на власне весілля їй належало летіти за свій рахунок, і вона зажадала, щоб наречений оплатив їй дорогу в обидва кінці. Більш того, його не залишало відчуття, що час невблаганно стискається до якої -то фатальний точки, в якій ось-ось визначиться вся його подальша доля - і невідомо звідки виникла впевненість, що визначиться вона в якійсь суворої паралелі з долями тих, хто його оточує. А потім - на вокзал за квитком до станції Хвойна … бувалий “Пазік” бадьоро підстрибував на вибоїнах рідного бездоріжжя. Разом з ним підстрибував і Ніл, втиснувшись на задньому сидінні між товстої спітнілою тіткою в чоловічому піджаку і беззубим зморшкуватим старим у м’ятою солдатської шинельці. Крайня дурість сусідила в цьому погляді з крайньою підозрілістю. Закінчивши огляд, тітка фиркнула і відвернулася. Потім на базарі продавати буду. У мене внучок теж головатий, інвалідність оформив, бджіл розводить, за два роки на машину накопичив, тепер на квартиру копить. На проліски піди стільки не заробиш. Тоді, влітку, зелень була густою, насиченою - як по щільності, так і за кольором. Зараз листя ще перебувала у ніжно-фісташковий юності, переміжної клейкою коричнювато нирок і вологою чорнотою воскреють гілок. Трав’яний килим тільки намічався, і, заступивши на півкроку за край доріжки, Ніл по щиколотку провалився в пружинистий перегній. Від повітря, від пташиного гомону голова йшла обертом, і Ніл ледь не прокрокує повз цвинтарного пагорба і запримітив його лише тому, що зупинився покурити і перевести дух. На вершині, над деревом, породу якого Ніл визначити не міг, парила білий птах. Хотілося думати, що сокіл, хоча здоровий глузд змушував засумніватися, що в цих місцях на волі водяться білі соколи. - Вона б зацвіла. Ніколи не бачив малини цвітіння. Тоді він дістав з рюкзака коротку садову лопату і почав ребром зчищати щільний, злежаний за зиму шар мертвої трави і листя палих, перемішаних із землею. Не минуло й хвилини, як залізо скребануло по каменю, і Ніл, намацавши на гладкій поверхні холодної напівкруглу улоговинку стебла, заходився розгрібати сміття руками. Спочатку погляду його відкрилися троянда і хрест, потім - трохи нижче - висічені літери: .. Наступну ніч він їхав у загальному вагоні, вдивлявся в чорноту за вікном, витягував з трилітрової банки мариновані зелені помідоріни, машинально підносив до рота, жував, не розбираючи смаку . Задрімав тільки під ранок, і йому з’явилася старенька графиня - суха, крючконосая, з блакитними буклі, вибивається з-під рясній нічного очіпка. “Ну що, ваше сіятельство Ольга Володимирівна, трійка, сімка, туз?” - Питав він, краєчком ока відзначаючи малиновий обшлаг власного віцмундирі. “Вони самі, батюшка. Трійка, сімка, пані!” - Відповідала графиня й вибухала хрипким, каркають сміхом …
Posted on Июль 17th, 2010 by admin and filed under Котрий без ноги |
Влаштувався б доглядачем на далекому маяку. Або в заповіднику … - Ніл підняв руку, передуючи невисловлене заперечення. - Нічого не говори, я й сам прекрасно знаю, що на третій день взвою від туги, а через тиждень утечу назад в мурашник, до стресів, загазованості, черг, політсемінарам … - При правильному підході знайдеш і волю, і спокій.. . До речі, можеш привітати - в загсі взяли нарешті наше з Джейн заяву. Правда, для цього мені довелося влаштуватися вахтером в ПТУ і прописатися в тамтешньому гуртожитку. Ну, та це ж ненадовго, сподіваюся. Кір бельмеса піднявся до себе в башту спати, решта ж таки відправилися в аеропорт проводжати щасливого нареченого в Стокгольм. Мараховський та Олена Кольцова змогли поєднуватися тільки з третього заходу - перші два. рази в самий останній момент з’ясовувалося відсутність який-небудь архіважливої довідки, без якої немає ну ніякої можливості офіційно визнати наречених чоловіком і дружиною. Заповзятливий Ед обзавівся виписками з цивільного кодексу, зняв в юридичній консультації копії зі всіх відповідних підзаконних актів і постанов, домігся присутності в загсі генерального консула США, а Джейн пригнала туди ж всіх іноземних журналістів, що були на той момент в місті. Щоб уникнути міжнародного скандалу шлюб довелося зареєструвати. Це сталося в останній день перебування Еда в СРСР - минав термін візи, а в продовженні було відмовлено без пояснення причин. Тому торжество вийшло зім’ятим, а по правді кажучи - взагалі ніякий. Зарулив на хвилиночку між загсом і аеропортом, Причетні шампанського, з’їли по бутербродик … Точніше, відшукався він не там, а в заполярному селищі з колоритним назвою Мутний Материк, до якого по весні з’явилася надія добратися. Батька свого хопу жодного разу не бачила, оскільки він пішов з родини ще до її народження і з тих пір ніяких наміри познайомитися з донечкою не робив. Тепер така необхідність з’явилася у неї - закон вимагав, щоб усякий, від’їжджаючий на постійне місце проживання за кордон, пред’явив завірені розписки від усіх найближчих родичів, що вони не мають до від’їжджаючого ніяких майнових претензій. Від матері та старшої сестри такі папірці були отримані без проблем - обом було обіцяно, що через рік-другий хопу забере їх до себе до Америки. Що викине батько, залишалося таємницею. Хопу везла йому багаті подарунки - смушковими папаху, американський спінінг з набором блешень, ісландський светр, японський стереоприймачем “Шарп”, німецьку електробритву “Браун” і дві величезних грілки, залічих вітчизняним пігьевим спиртом. У ній хопу повідомляла, що старий пияк вимагає за заяву 2000 рублів, а повернутися вона не може, оскільки всю її готівку він пропив.
Posted on Июль 13th, 2010 by admin and filed under Котрий без ноги |
Ця двомісячна халява - практично, додаткову оплачувану відпустку - вважалася на кафедрі ласим шматочком, за неї велася активна підкилимна боротьба, але діставалася вона тільки улюбленцям. Ох, неспроста така щедрість … Такі картки, розкішно віддруковані на щільних глянцевих листах розміром 440 на 297 міліметрів, містили 128 розграфлених пунктів. Кожному викладачеві належало особисто заповнити їх на друкарській машинці, причому поміщене внизу суворе примітка, категорично забороняє “згинання, м’яття, запачківа-ня, внесення будь-яких виправлень, нечітке або бліде пропечативаніе, а також забіг відомостей або частини відомостей до сусідньої графу”, що не залишало ніяких надій на легке життя. На час інститут перетворився на повний дурдом. Висунувши язика, народ бігав з кабінету в кабінет у пошуках машинки з широкою кареткою, куди помістився б нещаслива картка, канючив один у одного крейдяні забівалочкі або білила для машинопису, нарікав на те, що графа “стать” займає цілу рядок, тоді як у графу “адреса” можна вбити від сили десять літер, переписував під копірку довгі ряди цифр, які потрібно було вставити в графи, позначені в абсолютно кабалістичній дусі - ЗКГНГ, ОКПО, СООГУ, а то й гірше. Побачивши ці графи, Ніл згадав дивака, зустрінутого їм в пивній на Пушкарський. Колонія себе в груди, дивак запевняв, що Стереопари з Політбюро - це не більш ніж маріонетки, підставні фігури, а реальна влада в країні давно і міцна захоплена жидомасонів. Очевидно, в словах того дуріка була частка правди - чи яка-небудь інша публіка могла б додуматися настільки витончено катувати народ із допомогою класифікаторів. Так, немолодого професора-консультанта, якому повернули його картку із зазначенням, що в ній переплутані місцями два коди організації, де півстоліття тому почалася його трудова діяльність, і категоричною вимогою передрукувати все заново, відвезли в лікарню з інфарктом. Вчений секретар, в обов’язки якої входили перевірка і прийом надійшли карток, на четвертий день такої роботи з криком: “Вас багато, а я одна”, запустила чорнильницею в декана і була у сутінковому стані доставлена в Скворцова-Степанова. У коридорі біля кабінету вченого секретаря юрмилися такі ж страждальці, стискаючи в спітнілих рученятах татуся зі злощасними картками, а з-за дверей доносився розлючений рик діловода з військової кафедри, відрядженого на зміну занедужав чиновниці. Особи очікують були напружені. Біля дверей кабінету виникла неголосна, але напружена перестрілка: Можна подумати, що там святкові набори дають. Але народ, однак! За втиконамі і те примудряються тисняву влаштувати, ніби за дефіцитом. Що проходить повз лаборантка вилупилася на нього очі і відсахнулась, вп’ялися плечем у протилежну стіну. Куди-небудь подалі.
Posted on Июль 9th, 2010 by admin and filed under Котрий без ноги |
Він не має і не може мати жодного відношення до цих жидівським штучкам … Зрозуміло, я не національність маю на увазі, а певний тип людей. Точніше, нелюдів … До речі, на підтвердження своєї тези можу повідомити, що рублики, приготовані Фішманом для Яші, теж були віддруковані десь на Малій Арнаутській. Дерзай, якщо хочеш, ти знаєш, де її знайти. - Jedem das seine <Кожному - своє (нім. - Начебто приїхали вже. - Підійди-но завтра до Кларі Тихонівні. Є щодо тебе одна думка ... В партію не хотілося до нудоти, але прямо відмовитися від такої пропозиції - значить, поставити хрест на будь-якій формі життєвого успіху в цій країні. Доведеться придумувати якийсь хід, продемонструвати своє, так би мовити, неповна відповідність Скажімо, забити на заняття? А кого це хвилює? Заспівати що-небудь не то на найближчому кафедральному сабантую? Мабуть, надто стрьомно, можуть взагалі з роботи вибити ... Ніл всю ніч поневірялася без сну, але так нічого і не придумав. Вид червононосий, кутається в товстий хустку завідуючої кафедрою російської мови наводив сум, зате відсутність двох інших сторін трикутника тутешнього вселяло певний оптимізм. І правда, дійсність виявилася не такою трагічною, як думав йому напередодні - про членство в КПРС мови навіть не виникло. На жаль, формами безпосереднього заохочення ми не маємо, але маємо форми, так би мовити, опосередковані.
Posted on Июль 5th, 2010 by admin and filed under Котрий без ноги |
Але й тут було чимало велелюддя, в усякому разі, в перший підкотили тролейбус він увійти не зумів. Небо затягнуло хмарами, закапав мерзенний косою дощик, і настрій Нілу стрімко опускалося до позначки “мерзопакостно”. І тут же біля нього безшумно зупинився сірий “Москвич”. Нас можуть побачити. Ніл зітхнув і вліз у розчинені дверцята. Функціональність втрачена, товарний вигляд втрачено. Російським мовою кажу тобі - не було ніяких розмов, ніяких фотографій, ніяких завдань. .. А як в такому випадку, просувається розслідування вбивства моєї дружини? Або вбивства теж не було, і я був правий, коли говорив, що в морзі мені показали муляж? Сподіваюся, я як чоловік маю право знати … - Ми сильно погарячкували з висновками. Ну, і отримали по шапці. Євгенія Миколайовича перевели в провінцію, мене - в інший відділ … А у справі з’явилися нові дані, істотно міняють всю картину. З його свідчень випливає, що фальшиві долари, які так і не доїхали до Москви, призначалися саме йому. За кілька тижнів до своєї фатальної поїздки Діамант зв’язався з Фішманом і запропонував придбати надвеликі партію валюти на вельми вигідних умовах. Фішман погодився, зібрав необхідну суму, призначив місце і час. Природно, він не міг припустити, що Діамант, якого він знав за відчайдушного боягуза, ризикне підсунути фальшивку йому, авторитетному валютників. Коли ж йому повідомили, що крім красивих папірців Яша віз йому пляшечку улюбленого віскі зі спеціальними добавочка, Фішман взбеленілся зруйнована та здав слідству не тільки діамант, який тепер усе до лампочки, але й декількох інших великих ділків. Вадим Ахметович - поважна людина, комуніст з багаторічним стажем, має урядові нагороди.
Posted on Июль 1st, 2010 by admin and filed under Котрий без ноги |
Попутно вона в міру потреби доглядала за іншими хворими - перевертала лежачих, виносила судно, змінювала флакони на крапельницях. Потім Ніл проводжав її до майданчика, і вони там палили. - Даремно від папаверину відмовився. Котра без ноги. Поневіряється, бідний. - Не пощастило хлопцю. .. “Я закриваю очі і бачу пальму … Я закриваю очі і бачу пальму … Я закриваю очі і бачу Лінду … Її волосся густим білосніжним водоспадом спадали по обидві сторони юного, чудово прекрасного особи. Смаглява, унизана кістяними перснями Шуйця ліниво перебирала довгу шерсткою чорного кота, помітного на тлі її мантії лише по світиться зеленим очам. На різьблений спинці трону, біля правого плеча Жриці, нахилившись, сидів маленький білий сокіл. Що привело тебе до мене? - низьким, чарівливим голосом промовила Жриця. Я прийшов подякувати тебе і твого співправителя, Майського Короля, за те, що допомогли мисливиця перейти, не обагряючи Міст Вічності ні своєї, ні чужою кров’ю. Жриця повільно посміхнулась. Тепер ми разом, як бачиш. - Він знову вклонився. - І передай своєму співправителя, що у нього з’явилися недруги. Всі його недруги або стають друзями, або перетворюються на пилюку. .. Посмішка Жриці обернулася презирливою посмішкою. Він не страшний. Вони готують донос Начальнику Верхньої Правоохоронці. Щоб ухилитися від участі в їх інтригах, мені довелося віддати частину своєї сили … Кот мурликнул, і гладка вода на мить заслав брижами. Тепер і Сірий Асур служить Травневому Королю Ми задоволені тобою, Строкатий Колдун. Іди. Скоро твоя сила повернеться до тебе і зросте багаторазово … І так спиш вже. .. (Прім.Т. Продираючись крізь натовпи черг, що вилилася з магазинів на тротуари, він порівнявся з тролейбусної зупинкою.
Posted on Июнь 28th, 2010 by admin and filed under Разом з ним у воду пішли всі кінці |
Ні, це істота негідно смерті. Я відберу в нього те, що становить сенс його існування, замінює честь, порядність, самоповага - його паршиві гроші. Таня тепер птах високого польоту, і казанок у неї варить - будьте люб’язні. З нею-то ми і обмикитив, як нам прокінуть Яшеньку, і я навіть не посоромилася взяти з неї задаточек … Та тільки я вступлю хитріше і Прокіна всіх, включаючи і її всесильного боса і її саму, рідненьку, і наше говіння отечество - бензінчік є, встигну між пострілами перетворити купу зелені в купу попелу! Сподіваюся, компетентні органи присвятили тебе в деталі. Шкода, що я так і не дізналася результатів слідства. А може бути, і дізналася. Не та ситуація, де можна щось сказати напевно. Через тиждень-другий, коли сир-бор вляжеться, вірний чоловік кине цей лист в твій ящик. S. Пам’ятаєш, де ми збирали сонячну малину? Коли стають снігу, розізнаєш туди. Прихопи лопатку. Під кам’яної трояндою знайдеш моє спадок “. Різні ручки, різний почерк - місцями розвіювалася і квапливий, місцями старанний, майже каліграфічний. Оформлені, мабуть, не раз обдумані фрази чергувалися з поспішними, то набігаючим одна на одну, то майже незв’язні. Настрій теж змінювалося . Відчувалося, що часом її долали сумніви, про те чи варто говорити в останньому посланні. - Ти розумниця, дівчинка … .. Ніл усміхнувся. .. Слухай, якщо вийти курити надумаєш, попроси там сестричку, щоб прийшла, ще разок вколола . А ти мені трубочку набей, а то мені не з руки. У гіпсі аж по плече, зафіксована в позі “а води тут вище пояса”. В цілому ж, можна вважати, відбувся легко … Але до борту приклався грунтовно - синці , садна, сильно здер шкіру па щоці. Найбільше постраждала рука, що попала під заднє колесо. пом’ята машина потрапила на аварійну стоянку, а Ніл і водій, що порізав обличчя осколками лобового скла - в Інститут швидкої допомоги. Водія, обробивши порізи, відпустили, а Ніла відправили нагору, в хірургічне відділення, де він і валявся ось вже десятий день. приперлися незнайома тітка, яка назвала себе страхделегатом - і справді була страшна, як Хіросіма після атомної бомби! - притягла кульок цукерок, черствий пряник у коробочці і повідомлення про утримання профспілкових внесків з поточної зарплати. Зате кожен день приходила хопу, то одна, то в суспільстві Гоші, годувала його дуже смачною домашньою їжею, забирала прочитані книги і приносила нові, розповідала останні новини. Та обставина, що будинок перебував в чотирьох зупинках від хірургічного, аніскільки не применшувало його вдячності за турботи.
Posted on Июнь 24th, 2010 by admin and filed under Разом з ним у воду пішли всі кінці |
Вирішила відправити з тобою, поїздом. До мене ж тільки потім дійшло, у що я могла тебе вплутати. Ну так, слава Богу, обійшлося! Вже з цим-то я постараюся! Буду бити в голову, щоб напевно … І все було б добре, якби через деякий час мені не почав бути Міша. Він переслідував мене й уві сні, і коли я спав. Позбутися його не допомогло ніщо - ні горілка, ні косяк, ні “вінт”. Це було нестерпно. Коли я сиділа в своїй конурі в обшарпаної гуртожитку, п’яна в Димине, та й виглянула через дуло револьвера зі зведеним курком, знову з’явився Рінго. Почула його кроки, його бадьорий голос за дверима, ледве встигла заховати гармату. І тут же остаточно зрозуміла, що не можу піти, не прихопивши з собою і його. Але піти красиво … Він стільки років маніпулював мною, завжди перекладав на мене найбруднішу частину роботи, підкладав під тих, на кого будував плани! Я звільнилася, повернулася до Ленінграда, зняла квартирку у віддаленому районі, і незабаром він звів мене з Яшею діамантом. Я всіх набачився, але такою брудною, смердючою свині! .. Не в буквальному, звичайно, сенсі - Яша пестить себе і плекає, годинами отмокает в запашної ванної, а його колекції духів і лосьйонів позаздрить найдорожча повія. Але коли він … Ні, я не можу змусити себе написати про це, навіть знаючи, що коли ти будеш читати мій лист, всі тутешні гидоти вже не будуть мати ніякого значення. Знав би ти, як важко придушувати в собі бажання роздавити цього жирного клопа, особливо маючи для цього всі можливості. Але я терпіла, усміхалася йому, шепотіла ніжні слова, пестила … Уяви собі, що пестиш гігантського опариша, тільки волохатого, спітніле і слинявої.
Posted on Июнь 20th, 2010 by admin and filed under Разом з ним у воду пішли всі кінці |
Дім Мишине дядька стояв ближче. Я чекала довго, нарешті Міша виринув з кущів біля самої машини - захеканий, розпатланий, блідий як смерть, - жбурнув на заднє сидіння чемоданчик і ще щось. “Відвіз мене звідси, - сказав він. - Я дядька убив”. З його плутане розповіді я зрозуміла тільки, що дядько вистежив його в підвалі, почав кричати на нього, вирвав з рук валізу, вдарив по обличчю. Я так і не розібрала, звідки у нього в цей момент взявся пістолет, але він натиснув на спуск, і дядько впав, убитий наповал - куля потрапила в око. Мабуть, у тісному, захаращеному приміщенні постріл вийшов неголосний, або ж усі тутешні жителі звикли до нічних канонада, тільки ніхто в будинку не прокинувся, і Міша вибіг, ніким не помічений. Довго блукав по полях, не розбираючи дороги, поки не вийшов до призначеного місця … Ми рушили, їхали, незрозуміло куди, аби подалі. Він то бідкався, то кричав на мене, то плакав, вимагав везти його до Ростова, або до моря, щоб уплав дістатися до Туреччини, або до найближчого відділення міліції. Зіггі, це було жахливо! Нарешті, мені вдалося вмовити його, вселити, що найкраще буде знайти де-небудь у горах затишне місце, де він міг би пересидіти кілька днів, поки я не знайдемо надійний спосіб витягнути його. А вже там куплю йому палац кришталевий і буду по гроб купати в шампанському і годувати королівської кашкою із золотою ложечки. Він разнежілся, разулибался і заявив мені, що є у нього таке містечко, біля річки, і від дороги зовсім недалеко, мовляв, в дитинстві там з хлопцями лазив і відкрив потаємну печерку, про яку ніхто в усьому світі не знає. Доїхали до річки, зупинились. Він, як архар, відразу в гору рвонув, тут же оступився, впав - хоч і місяць світить, а все одно темінь, південна ніч. Вже не знаю, та це була печерка чи інша, тільки не здригнулася у мене рука … Потім я його, як могла, камінчиками присипала і вхід до печери завалила. Пам’ятаєш, ти ще вранці запитав, де це я колінце розбили, а я сказала, що у ванній посковзнулася. Так от, це було там, біля річки … Трохи з шосе з’їхала - не втрималася, зупинилася, світло включила, валізку взяла. Відкриваю. Битком, і всі четвертної! Не дивно, що у них там приватні будиночки і по мільйону стоять, і по два, а все одно нарозхват. Капусти у них у всіх, ніби на Кавказі свій друкарський двір, чесне слово! Я декілька пачок на пакет переклала і про запас, і місце звільнилося, щоб револьвер туди помістився, - замочки защепнула і поїхала далі, щоб затемна встигнути. Встигла. Машину на те ж місце поставила, паркан перемахнула, кімнати через балкон забралася, щоб вахтера не турбувати, на вас на сплячих глянула, вийшла в коридор, в шафі у прибиральниці знайшла мішок, призначений, мабуть, на ганчірки, валізку їм обшила, в сумку запакувала, душ прийняла, а ви все дрихнете, ніби стадо бабаків. Вже будити пора, в аеропорт їхати. І тут я міркую, що летіти з таким вантажем не можу - адже там і на метал перевіряють, і рентгеном просвічують.