Posted on Июль 22nd, 2010 by admin and filed under Котрий без ноги |
Вона благала скинутися і переслати їй його п’ятдесят рублів на зворотну дорогу. На круг набігало ще дві тисячі. Серйозні гроші несподівано знадобилися і Назарову - у Джейн закінчувалася акредитація, восени на власне весілля їй належало летіти за свій рахунок, і вона зажадала, щоб наречений оплатив їй дорогу в обидва кінці. Більш того, його не залишало відчуття, що час невблаганно стискається до якої -то фатальний точки, в якій ось-ось визначиться вся його подальша доля - і невідомо звідки виникла впевненість, що визначиться вона в якійсь суворої паралелі з долями тих, хто його оточує. А потім - на вокзал за квитком до станції Хвойна … бувалий “Пазік” бадьоро підстрибував на вибоїнах рідного бездоріжжя. Разом з ним підстрибував і Ніл, втиснувшись на задньому сидінні між товстої спітнілою тіткою в чоловічому піджаку і беззубим зморшкуватим старим у м’ятою солдатської шинельці. Крайня дурість сусідила в цьому погляді з крайньою підозрілістю. Закінчивши огляд, тітка фиркнула і відвернулася. Потім на базарі продавати буду. У мене внучок теж головатий, інвалідність оформив, бджіл розводить, за два роки на машину накопичив, тепер на квартиру копить. На проліски піди стільки не заробиш. Тоді, влітку, зелень була густою, насиченою - як по щільності, так і за кольором. Зараз листя ще перебувала у ніжно-фісташковий юності, переміжної клейкою коричнювато нирок і вологою чорнотою воскреють гілок. Трав’яний килим тільки намічався, і, заступивши на півкроку за край доріжки, Ніл по щиколотку провалився в пружинистий перегній. Від повітря, від пташиного гомону голова йшла обертом, і Ніл ледь не прокрокує повз цвинтарного пагорба і запримітив його лише тому, що зупинився покурити і перевести дух. На вершині, над деревом, породу якого Ніл визначити не міг, парила білий птах. Хотілося думати, що сокіл, хоча здоровий глузд змушував засумніватися, що в цих місцях на волі водяться білі соколи. - Вона б зацвіла. Ніколи не бачив малини цвітіння. Тоді він дістав з рюкзака коротку садову лопату і почав ребром зчищати щільний, злежаний за зиму шар мертвої трави і листя палих, перемішаних із землею. Не минуло й хвилини, як залізо скребануло по каменю, і Ніл, намацавши на гладкій поверхні холодної напівкруглу улоговинку стебла, заходився розгрібати сміття руками. Спочатку погляду його відкрилися троянда і хрест, потім - трохи нижче - висічені літери: .. Наступну ніч він їхав у загальному вагоні, вдивлявся в чорноту за вікном, витягував з трилітрової банки мариновані зелені помідоріни, машинально підносив до рота, жував, не розбираючи смаку . Задрімав тільки під ранок, і йому з’явилася старенька графиня - суха, крючконосая, з блакитними буклі, вибивається з-під рясній нічного очіпка. “Ну що, ваше сіятельство Ольга Володимирівна, трійка, сімка, туз?” - Питав він, краєчком ока відзначаючи малиновий обшлаг власного віцмундирі. “Вони самі, батюшка. Трійка, сімка, пані!” - Відповідала графиня й вибухала хрипким, каркають сміхом …
Posted on Июль 17th, 2010 by admin and filed under Котрий без ноги |
Влаштувався б доглядачем на далекому маяку. Або в заповіднику … - Ніл підняв руку, передуючи невисловлене заперечення. - Нічого не говори, я й сам прекрасно знаю, що на третій день взвою від туги, а через тиждень утечу назад в мурашник, до стресів, загазованості, черг, політсемінарам … - При правильному підході знайдеш і волю, і спокій.. . До речі, можеш привітати - в загсі взяли нарешті наше з Джейн заяву. Правда, для цього мені довелося влаштуватися вахтером в ПТУ і прописатися в тамтешньому гуртожитку. Ну, та це ж ненадовго, сподіваюся. Кір бельмеса піднявся до себе в башту спати, решта ж таки відправилися в аеропорт проводжати щасливого нареченого в Стокгольм. Мараховський та Олена Кольцова змогли поєднуватися тільки з третього заходу - перші два. рази в самий останній момент з’ясовувалося відсутність який-небудь архіважливої довідки, без якої немає ну ніякої можливості офіційно визнати наречених чоловіком і дружиною. Заповзятливий Ед обзавівся виписками з цивільного кодексу, зняв в юридичній консультації копії зі всіх відповідних підзаконних актів і постанов, домігся присутності в загсі генерального консула США, а Джейн пригнала туди ж всіх іноземних журналістів, що були на той момент в місті. Щоб уникнути міжнародного скандалу шлюб довелося зареєструвати. Це сталося в останній день перебування Еда в СРСР - минав термін візи, а в продовженні було відмовлено без пояснення причин. Тому торжество вийшло зім’ятим, а по правді кажучи - взагалі ніякий. Зарулив на хвилиночку між загсом і аеропортом, Причетні шампанського, з’їли по бутербродик … Точніше, відшукався він не там, а в заполярному селищі з колоритним назвою Мутний Материк, до якого по весні з’явилася надія добратися. Батька свого хопу жодного разу не бачила, оскільки він пішов з родини ще до її народження і з тих пір ніяких наміри познайомитися з донечкою не робив. Тепер така необхідність з’явилася у неї - закон вимагав, щоб усякий, від’їжджаючий на постійне місце проживання за кордон, пред’явив завірені розписки від усіх найближчих родичів, що вони не мають до від’їжджаючого ніяких майнових претензій. Від матері та старшої сестри такі папірці були отримані без проблем - обом було обіцяно, що через рік-другий хопу забере їх до себе до Америки. Що викине батько, залишалося таємницею. Хопу везла йому багаті подарунки - смушковими папаху, американський спінінг з набором блешень, ісландський светр, японський стереоприймачем “Шарп”, німецьку електробритву “Браун” і дві величезних грілки, залічих вітчизняним пігьевим спиртом. У ній хопу повідомляла, що старий пияк вимагає за заяву 2000 рублів, а повернутися вона не може, оскільки всю її готівку він пропив.
Posted on Июль 13th, 2010 by admin and filed under Котрий без ноги |
Ця двомісячна халява - практично, додаткову оплачувану відпустку - вважалася на кафедрі ласим шматочком, за неї велася активна підкилимна боротьба, але діставалася вона тільки улюбленцям. Ох, неспроста така щедрість … Такі картки, розкішно віддруковані на щільних глянцевих листах розміром 440 на 297 міліметрів, містили 128 розграфлених пунктів. Кожному викладачеві належало особисто заповнити їх на друкарській машинці, причому поміщене внизу суворе примітка, категорично забороняє “згинання, м’яття, запачківа-ня, внесення будь-яких виправлень, нечітке або бліде пропечативаніе, а також забіг відомостей або частини відомостей до сусідньої графу”, що не залишало ніяких надій на легке життя. На час інститут перетворився на повний дурдом. Висунувши язика, народ бігав з кабінету в кабінет у пошуках машинки з широкою кареткою, куди помістився б нещаслива картка, канючив один у одного крейдяні забівалочкі або білила для машинопису, нарікав на те, що графа “стать” займає цілу рядок, тоді як у графу “адреса” можна вбити від сили десять літер, переписував під копірку довгі ряди цифр, які потрібно було вставити в графи, позначені в абсолютно кабалістичній дусі - ЗКГНГ, ОКПО, СООГУ, а то й гірше. Побачивши ці графи, Ніл згадав дивака, зустрінутого їм в пивній на Пушкарський. Колонія себе в груди, дивак запевняв, що Стереопари з Політбюро - це не більш ніж маріонетки, підставні фігури, а реальна влада в країні давно і міцна захоплена жидомасонів. Очевидно, в словах того дуріка була частка правди - чи яка-небудь інша публіка могла б додуматися настільки витончено катувати народ із допомогою класифікаторів. Так, немолодого професора-консультанта, якому повернули його картку із зазначенням, що в ній переплутані місцями два коди організації, де півстоліття тому почалася його трудова діяльність, і категоричною вимогою передрукувати все заново, відвезли в лікарню з інфарктом. Вчений секретар, в обов’язки якої входили перевірка і прийом надійшли карток, на четвертий день такої роботи з криком: “Вас багато, а я одна”, запустила чорнильницею в декана і була у сутінковому стані доставлена в Скворцова-Степанова. У коридорі біля кабінету вченого секретаря юрмилися такі ж страждальці, стискаючи в спітнілих рученятах татуся зі злощасними картками, а з-за дверей доносився розлючений рик діловода з військової кафедри, відрядженого на зміну занедужав чиновниці. Особи очікують були напружені. Біля дверей кабінету виникла неголосна, але напружена перестрілка: Можна подумати, що там святкові набори дають. Але народ, однак! За втиконамі і те примудряються тисняву влаштувати, ніби за дефіцитом. Що проходить повз лаборантка вилупилася на нього очі і відсахнулась, вп’ялися плечем у протилежну стіну. Куди-небудь подалі.
Posted on Июль 9th, 2010 by admin and filed under Котрий без ноги |
Він не має і не може мати жодного відношення до цих жидівським штучкам … Зрозуміло, я не національність маю на увазі, а певний тип людей. Точніше, нелюдів … До речі, на підтвердження своєї тези можу повідомити, що рублики, приготовані Фішманом для Яші, теж були віддруковані десь на Малій Арнаутській. Дерзай, якщо хочеш, ти знаєш, де її знайти. - Jedem das seine <Кожному - своє (нім. - Начебто приїхали вже. - Підійди-но завтра до Кларі Тихонівні. Є щодо тебе одна думка ... В партію не хотілося до нудоти, але прямо відмовитися від такої пропозиції - значить, поставити хрест на будь-якій формі життєвого успіху в цій країні. Доведеться придумувати якийсь хід, продемонструвати своє, так би мовити, неповна відповідність Скажімо, забити на заняття? А кого це хвилює? Заспівати що-небудь не то на найближчому кафедральному сабантую? Мабуть, надто стрьомно, можуть взагалі з роботи вибити ... Ніл всю ніч поневірялася без сну, але так нічого і не придумав. Вид червононосий, кутається в товстий хустку завідуючої кафедрою російської мови наводив сум, зате відсутність двох інших сторін трикутника тутешнього вселяло певний оптимізм. І правда, дійсність виявилася не такою трагічною, як думав йому напередодні - про членство в КПРС мови навіть не виникло. На жаль, формами безпосереднього заохочення ми не маємо, але маємо форми, так би мовити, опосередковані.
Posted on Июль 5th, 2010 by admin and filed under Котрий без ноги |
Але й тут було чимало велелюддя, в усякому разі, в перший підкотили тролейбус він увійти не зумів. Небо затягнуло хмарами, закапав мерзенний косою дощик, і настрій Нілу стрімко опускалося до позначки “мерзопакостно”. І тут же біля нього безшумно зупинився сірий “Москвич”. Нас можуть побачити. Ніл зітхнув і вліз у розчинені дверцята. Функціональність втрачена, товарний вигляд втрачено. Російським мовою кажу тобі - не було ніяких розмов, ніяких фотографій, ніяких завдань. .. А як в такому випадку, просувається розслідування вбивства моєї дружини? Або вбивства теж не було, і я був правий, коли говорив, що в морзі мені показали муляж? Сподіваюся, я як чоловік маю право знати … - Ми сильно погарячкували з висновками. Ну, і отримали по шапці. Євгенія Миколайовича перевели в провінцію, мене - в інший відділ … А у справі з’явилися нові дані, істотно міняють всю картину. З його свідчень випливає, що фальшиві долари, які так і не доїхали до Москви, призначалися саме йому. За кілька тижнів до своєї фатальної поїздки Діамант зв’язався з Фішманом і запропонував придбати надвеликі партію валюти на вельми вигідних умовах. Фішман погодився, зібрав необхідну суму, призначив місце і час. Природно, він не міг припустити, що Діамант, якого він знав за відчайдушного боягуза, ризикне підсунути фальшивку йому, авторитетному валютників. Коли ж йому повідомили, що крім красивих папірців Яша віз йому пляшечку улюбленого віскі зі спеціальними добавочка, Фішман взбеленілся зруйнована та здав слідству не тільки діамант, який тепер усе до лампочки, але й декількох інших великих ділків. Вадим Ахметович - поважна людина, комуніст з багаторічним стажем, має урядові нагороди.
Posted on Июль 1st, 2010 by admin and filed under Котрий без ноги |
Попутно вона в міру потреби доглядала за іншими хворими - перевертала лежачих, виносила судно, змінювала флакони на крапельницях. Потім Ніл проводжав її до майданчика, і вони там палили. - Даремно від папаверину відмовився. Котра без ноги. Поневіряється, бідний. - Не пощастило хлопцю. .. “Я закриваю очі і бачу пальму … Я закриваю очі і бачу пальму … Я закриваю очі і бачу Лінду … Її волосся густим білосніжним водоспадом спадали по обидві сторони юного, чудово прекрасного особи. Смаглява, унизана кістяними перснями Шуйця ліниво перебирала довгу шерсткою чорного кота, помітного на тлі її мантії лише по світиться зеленим очам. На різьблений спинці трону, біля правого плеча Жриці, нахилившись, сидів маленький білий сокіл. Що привело тебе до мене? - низьким, чарівливим голосом промовила Жриця. Я прийшов подякувати тебе і твого співправителя, Майського Короля, за те, що допомогли мисливиця перейти, не обагряючи Міст Вічності ні своєї, ні чужою кров’ю. Жриця повільно посміхнулась. Тепер ми разом, як бачиш. - Він знову вклонився. - І передай своєму співправителя, що у нього з’явилися недруги. Всі його недруги або стають друзями, або перетворюються на пилюку. .. Посмішка Жриці обернулася презирливою посмішкою. Він не страшний. Вони готують донос Начальнику Верхньої Правоохоронці. Щоб ухилитися від участі в їх інтригах, мені довелося віддати частину своєї сили … Кот мурликнул, і гладка вода на мить заслав брижами. Тепер і Сірий Асур служить Травневому Королю Ми задоволені тобою, Строкатий Колдун. Іди. Скоро твоя сила повернеться до тебе і зросте багаторазово … І так спиш вже. .. (Прім.Т. Продираючись крізь натовпи черг, що вилилася з магазинів на тротуари, він порівнявся з тролейбусної зупинкою.